Свято Водохрестя

2013-01-18

Вітаємо з наступаючим святом Водохрестя.

На Богоявлення завершуються Різдвяні свята. Цей третій різдвяний празник починається 18 січня з освячення біля церкви води. Але перед цим колись у кожній хаті робили воскові хрестики, які приліплювали у хаті на чотирьох стінах і обов'язково над дверима, приліплювали їх худобі на правий ріг, а один клали у збанок, у який біля церкви набирали освячену воду, і цей хрестик у йорданській воді зберігали цілий рік.
При освяченні води люди запалювали свічки від церковної хрестінниці. Цією свічкою обкурювали усю хату і при ній сідали до святої вечері, яку так само готували, як і різдвяну. Цей давній обряд зберігся й донині, але восковим хрестикам і свічкам, принесеним із церкви, на жаль, не всі надають значення, а вони є головними у цьому дійстві. До речі, на Богоявлення, коли освячувалася вода на річці, ґазди у руках тримали засвічені трійці, потім їх давали священику, аби замочив у свячену воду. Потім їх знову запалювали. Ось як описував цей обряд у 1904 р. В. Шухевич у книзі «Гуцульщина»: «У посвяченій на ріці воді умиваються і старші гуцули, а особливо дівчата, промовляючи: «Водице орданице, умиваєш гори й долини, біле корінє, жовте каміне, умий і мене від всякого лиха, від устуд, від мержи, аби була така чиста, йк свята Пречиста».
Із засвіченими трійцями вертають ґазди до хати, де над столом роблять три хрести димом із свічок, опісля гасять трійцю і кладуть єї серед стола, - потім п'ють свячену воду, відтак кропять нею хату, при чім служить за кропило васильок, яким був глек перев'язаний; решту води розливають водою з власних керниць чи потоків, дають з неї по трохи худобі, кропять сади, грядки, аби на них туча не била, маржину, аби остра була як ся вода, бджоли, аби рої не втікали і т. д. При тім кропленю промовляють: « Як від свяченої води утікає усе лихо, так аби від мого ґаздівства оно утікало, бо тут Юда права не має, ні буря, ні туча, ні птаха, ні відьма не має права відбирати манну (молоко, поживу)». Часть свяченої води переховують у щільно затканих фляшках через цілий рік, уживаючи її при всяких случаях, особливо при хрестинах і до зіля на ліки».
Добре було би й зараз робити так, як колись чинили наші предки. Володимир Шухевич розповідає, що «... на другий день по Йордані, збирають отаву, що стояла на столі від Різдва тай тоту, що була з того часу під столом, кропять її свяченою водою, дають часть маржині, кажучи: «Абис така сита була, як ці свята були ситі, абис така весела була, як ми весело ці свята відпровадили», - а решту отави прячуть у комору або на під, де вона стоїть до літа; як у тій порі наближаєся буря, беруть косиць, яких натичать на зелені свята тай тої отави і палять в печи, вірячи, «що від того диму перестає буря».
З кожного з трьох свят-вечерів: Різдвяного, Василиного і Водохресного ховає ґаздиня потрохи страви, зсипаючи її у одну миску, а додавши до того муки, замісить і спече з сего усего хліб; єго переховує, аби давати по трохи з него тай з соли, що стояла від різдвяного вечера доси на столі, і з отави, якою був стіл накритий, через цілий рік худобі, аж до нового хліба, - а се на те, аби маржина так трималася купи, як сі свята завше тримаються, тай ті, що у свят-вечорі сиділи за столом.
Трійцю, що стояла на свят-вечер Водохресний і на Йордан на столі, переховують під образами на стіні, або у коморі, бо таку трійцю уживають лише на Йордан, або як хто у хаті умирає, - тоді світять єї.
Почавши від Йордану - не вільно через 12 днів, то є до св. Атаназия, нічого, на воді прати, бо тота вода є через 12 днів свячена; як би у ній прав, то зливала би туда городи.
Отож не забуваймо ці давні обряди і традиції наших предків. Цим ми збережемо нашу самобутність, наші, духовні обереги, аби жити на землі у святості, Богоугодно, у гармонії з природою, з оточуючим світом.

/Files/images/vimage1.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 17